Події
“Ой, сину-сину, де ти тепер, моя дитино? Ридала жінка, переглядаючи фото.Навіщо та клята війна розпочалася?

Бійця АТО, який з побратимами потрапив у засідку, врятували молитви матері.

Звістка про те, що її Назарчика, її єдине дитя забирають в АТО вибила опору з-під ніг Раїси. “Ой лишенько, — ридала вона. —
Мироне, зроби щось. Піди до голови сільради, поговори з ним як чоловік з чоловіком. У нього ж є вихід на районне начальство.
Може, щось вдасться змінити?”

“Хочеш зі сина боягуза зробити? — не витерпів чоловік. — Та з нього потім все село кпитиме, що за материну спідницю тримався, коли його друзі Україну від ворогів боронили. Ні одна дівка заміж не захоче піти!  З рештою, якби в голови були гарні зв’язки, то хіба б він свого племінника в те пекло відправив? Пригадуєш, як його сестра плакала, розповідала, що хотіли відкупити, але не вдалося? Ні, Раю, нічого з того не
вийде”.

Коли хлопця забирали до війська, то на його матір страшно було й глянути — зчорніла, осунулася так, ніби минули не лічені дні, а роки. Все просила сина бути обережним і пам’ятати, що він у неї один. А вечорами довго-довго переглядала альбом з фотографіями маленького Назарчика. Пригадала той день, коли дізналася, що вагітна.
Лікарі тривалий час твердили, що вона неплідна і не зможе завагітніти та виносити дитя. А проте і завагітніла, і виносила, і народила так легко, ніби їй 18, а не 38. “Матимете втіху в житті, — сказала  їй медсестра, принісши немовля. — Он який богатир народився”. Ось на знимці мить, коли вона вийшла з пологового будинку з тугим згортком, перев’язаним голубою стрічкою. А ось Назарчикові вже півроку — сидить на ліжечку й усміхається. А це йому три роки — вони тоді вперше поїхали на море, і дитя боязко ступає по березі. На цьому фото Назарчик першокласник — з букетом квітів і портфеликом.

“Ой, сину-сину, де ти тепер, моя дитино? — ридала жінка, переглядаючи фото. — Навіщо та клята війна розпочалася? “Тихо, заспокойся, моя кохана, — сівши біля дружини на диван, Мирон обійняв її. — Все буде добре. Ось побачиш — скоро наш синок повернеться додому. Витри сльози і помолімося, аби з ним та його побратимами нічого лихого не сталося”.

Мирон був син священика і тому добре пам’ятав, як його батько наставляв і рідних, і вірян, стверджуючи, що нічого в нашому житті не діється без Божої на те волі. “А Господь милосердний і любить нас так, як ніхто у світі не любить, — часто казав отець Михайло. — Тому ми повинні в скрутну хвилину особливо просити Бога про допомогу. І Господь почує нас”.

Отож, принісши молитовник, почав шукати молитву до Святителя Миколая, який здавна відомий як швидкий помічник у різних тривогах.

“Отче Миколаю, благаємо тебе — захисти нашого сина Назара та його побратимів у цей нелегкий час, — просило подружжя, опустившись на коліна перед іконою Святителя, яку колись дідусеві Мирона привіз
у подарунок священик з Афону. — Допоможи, аби скінчилася ця війна і хлопці повернулися додому живі-здорові…” Відтоді кожного ранку чоловік і дружина молилися, аби день, який розпочався, минув для Назара добре, а ввечері благали Святителя захистити хлопців вночі. “Я вірю, що Святитель Миколай вбереже
нашого сина, — мовила якось Раїса. — Коли молюся, то відчуваю спокій на душі. Вірю, що мої молитви почуті”.

Тієї ночі жінка прокинулася від гнітючого почуття страху, який важким каменем насувався на душу. “Господи, що ж це таке? — подумала і тихенько пішла на кухню накапати заспокійливих крапель. — Чому
такий страх на мене напав? А може, то мій синок в небезпеці? Святителю Миколаю, врятуй мою дитину. Допоможи моєму Назарові, отче Миколаю…” Запаливши вогонь у лампаді перед іконою Святителя, жінка опустилася на коліна і стала, плачучи, молитися. Читала молитви з молитовника, зверталася своїми
словами. Вона відчувала, що десь там, у тій зоні АТО, відбувається щось страшне. І просила Святителя вберегти її єдиного сина.

А наступного дня телефон Назара виявився вимкненим. Тож для подружжя настали чорні дні чекання, коли не хочеться ні їсти, ні спати, ані навіть жити. “Невже його немає серед живих? — якось подумала Раїса і тут же прогнала ту думку геть. — Ні, ні, Святитель Миколай не допустить, аби мій син загинув. Отче, благаю тебе…”

…Тим часом у госпіталі Дніпра медики робили перев’язки хлопцеві, якого привезли з численними осколковими ранами. “Ми потрапили в засідку, і почалася перестрілка, — розповідав Назар, а це був він, тим пораненим бійцем. — Раптом мене хтось штовхнув так, що я впав. І в цю ж мить наді мною пролетіла
граната. Далі був вибух… До тями я прийшов, коли мене переправляли до шпиталю. Тут уже й дізнався, що єдиний залишився серед живих…”

“Сину, тебе напевно врятувала чиясь дуже сильна молитва, — мовив священик лікарняного храму. — Дружина, батьки, дідусі-бабусі за тебе, мабуть, дуже ревно моляться”. “Та я не одружений, — відповів Назар і додав: — А дідусі та бабусі давно померли. Мама… вона дуже рідко молиться. Хіба батько, бо він син священика і час від часу може ввечері помолитися… Отче, можна вас попросити? Я залишився без телефону, і мої батьки страшенно переживають за мене. Дозвольте надіслати їм есемеску”. “Сину, краще зателефонуй до них, — мовив священик і, усміхнувшись, протягнув телефон. — Повір, вони будуть щасливі, почувши твій голос”.

Радості батьків не було меж. Раїса, коли почула синів голос, від радості знепритомніла, адже по телебаченню вже розповідали, що в тій місцині, де був Назар, точаться запеклі бої, що там багато вбитих. А коли Назар приїхав додому і розповів про те, як його хтось штовхнув, мати стала розпитувати, у який це момент сталося. Коли все зіставили, то зрозуміли, що в мить найбільшої небезпеки за сина молилася мати. “Святителю Миколаю, це ти врятував нашого сина, — розридалася жінка. — Отче, спасибі тобі…” Усі разом вони промовили подячну молитву Святителеві. А через день уся сім’я вирушила до монастиря, зведеного на честь
святого Миколая, аби подякувати за порятунок сина. І передати в дар ікону, перед якою молилася жінка.

“Нехай і інші матері мають змогу помолитися перед цим дивовижним образом, — мовила Раїса, передаючи святиню священикові обителі. — І Святий Миколай обов’язково допоможе”.

Читайте також:СПОВІДЬ.ТЕПЕР Я — ТАТО-ОДИНАК. ДЛЯ ВОСЬМИ ДІТЕЙ…

Джерело.

Реклама

Реклама

Related Post