Дозвілля
Невідома істота на моєму городі…

Це сталося навесні минулого року. Якось вночі я прокинулася від того, що захотіла в туалет. Переборовши лінь, я повільно стала натягувати штани поверх нічнушки і повільно пішла до вхідних дверей. Погляд впав на настінний годинник. На ньому стрілки показували 1:00. Треба згадати, що наша сім’я  живе в селі міського типу, маємо город і великий двір. А охорону настільки великої ділянки ми довірили двом величезним кавказьким вівчаркам.

Туалет знаходився біля огорожі, що розділяла двір і город. Взявши ліхтарик, накинувши куртку і включивши на вулиці світло, я вийшла на подвір’я. Було дуже темно, так як хмари закрили місяць. Покликала до себе собак – з ними мені здавалося не так страшно, погладила їх і пішла до туалету. Вийшовши з нього, я не поспішала піти в будинок, а насолоджувалася свіжістю весняної ночі.

Мене відвернув дивний шум за огорожею. Виглянувши з-за туалету, я нічого не розібрала в темряві за огорожею, і навіть світло від будинкового ліхтаря тільки заважало, відбиваючи світло на металевій сітці. Собаки до цього моменту якраз були за будинком. Шум посилювався. Через мить я зрозуміла, що це повільний біг по накритій на посадку городній плівці. Звук наближався з боку сусідів і прямував паралельно нашому двору. Я швидко підкралася до сітки біля винограду, підняла руку з ліхтариком вище сітки і включила світло.

Серце пішло в п’яти: по городу в двадцяти метрах від мене бігла величезна горбата істота з довгими лапами. Вугільно-сіре створіння зупинилося і подивилося в мою сторону своїми червоними очима. Вітер подув неприємним запахом горілого. Це тривало приблизно десять секунд. Потім звір відвернувся й побіг своєю дорогою. Ліхтарик затремтів в моїх руках. Я повільно відійшла від сітки і сіпнулася, в цей час в мою сторону летіли кавказці. Вони немов скажені накинулись на сітку і почали голосно гавкати.

Що було далі, я погано пам’ятаю. Як зі швидкістю світла добігла до будинку, роздяглась і пірнула під ковдру. Заснути не змогла, тільки невідривно дивилася в зашторене вікно. Постійно прокручувала в думках моменти, як воно на мене глянуло. Мені було не на жарт страшно.

Вранці все, що відбулося розповіла батькові. Він сказав, що це напевно була собака, але я постійно повторювала, що таких собак не буває і вовків вже тим більше. Наші пси на ранок були спантеличені і нервово металися по вольєру, як ніби досі відчували невідоме містичне створіння.

На городі я слідів чудовиська не виявила – і від цього було ще більш моторошно.

Пройшов рік, але з тих пір я цього монстра не бачила. Але більше вночі намагаюся нікуди не виходити.

Читайте також: Українка намагалася потрапити за кордон у валізі (відео)

Джерело.

Реклама

Реклама

Related Post

facebook