fbpx

“На пoхороні чоловіка дізналася, що він мав сина від іншої жінки”

“Старшому сину 23 роки, має інвалідність по зору, — пише Наталія із Чернігівської області. — Він працює у райцентрі три роки, але говорить, що життя для нього зупинилося. Коли навчався в Києві, був щасливий. А зараз ні друзів, ні дівчини не має. Зарплата мізерна. Але не звільняється, бо для таких, як він, не скрізь є робота. Планує працювати в Києві. Та чи варто йому переїжджати? Ми хотіли, щоб син лишився у райцентрі. Шукаємо для нього окреме житло”.

Листи коментує київський біо­енергетик Валентина Гавура, пише Cazeta.ua

— Сину переїзд піде на користь. Якщо бажаєте йому кращої долі, відпустіть із дому. У Києві знайде хорошу роботу, надійних друзів і свою половинку.  Не додавайте йому сумнівів. Хлопцю потрібна ваша підтримка й опора. ­Повірте в сина.

“Розумію, що гроші в житті не головне, але коли їх нема, то дуже нелегко, — пише житомирянка Світлана, 34 роки. — 2008 року я їздила на з­­аробітки в Італію. Там завагітніла. Не мала страховки. Народжувати повернулася в Україну. Заміж не вийшла. Живу з батьками. Доньці зараз 8 років. Її батько із Закарпаття. Познайомилися ми в Римі. Коли дізнався, що я вагітна, покинув. Має дружину і двоє дорослих дітей. Я працювала офіціанткою і прибиральницею. Постійних заробітків не маю, батьки на пенсії. Хочу знову податися в світи, але нема з ким лишити дитину. Батьки відмовляються її виховувати”.

— У травні оформлятимете візу на роботу в Польщу. Літо проведете на заробітках. За виручені гроші житимете до Нового року, але суттєво це матеріальне становище не змінить. Знову вирушите на заробітки. Доньку погодиться­ ­доглянути кума, але ви їй не дові­ряєте. Прислухайтеся до свого серця. Не кидайте дитину. Восени доля подарує зустріч із чоловіком, що стане для вас опорою. Якщо готові замінити матір для його сина та зважитеся на переїзд в іншу область, забудете про самотність назавжди.

“Життя не робить мені поблажок, — пише 54-річна Катерина з Івано-Франківщини. — На пoхорoні чоловіка дізналася, що він мав сина від іншої жінки. Ми 32 роки прожили у шлюбі. Мали троє дітей. А він умудрився стати батьком за моєю спиною. Його син восени піде в перший клас. Коханка живе в нашому місті. Демонструє на суді спільні фото з моїм чоловіком і стверджує, що цього року він планував розлучитися зі мною й оженитися з нею. Хоче відсудити у мене пів хати. Будинок був оформлений на чоловіка. ДНК-експертиза показала, що це його син. Він має право на спадок”.

— Пів хати синові не дістанеться. Бо половина належить вам, як дружині. Цю нерухомість ви нажили у шлюбі. Інша половина буде розділена між чотирма дітьми покійного. Сину сплатите за його частину грішми. Не тримайте зла на пoкiйного. Пережити зраду непросто. Образа ще довго керуватиме вами. Знайдіть у собі сили простити, щоб душа нeбіжчика знайшла спокій.

“Мені 35 років, а я себе почуваю на 50, — розповідає у листі Ніна Володимирівна із Хмельниччини. — У мене поколює серце, маю хронічний гастрит, часом тривожить печінка.  А все через те, що мій чоловік випиває. Раніше я мирилася. Вийшла за нього заміж з любові. Останні роки вже не сила терпіти. Він стає іншою людиною, коли нап’ється. Зачіпає дітей. Доньці 16 років. Їй теж все це набридло. Просить мене покинути батька і піти жити до моїх батьків. Але я дуже нерішуча, бо вже йшла від нього. А через 10 днів поверталася, коли він приходив вибачатися. Я все надіюся, що він виправиться”.

— Чоловік не зміниться. Досить годувати себе ілюзіями й терпіти. Прислухайтеся до доньки й переїдьте до батьків. Самопочуття покращиться. Але не надовго. З батьками в одній хаті теж зжитися не просто. Донька поїде вчитися в інше місто і покличе вас із собою. ­Прийміть рішення без вагань. Вона на другому курсі знайде хорошу роботу. Житимете в орендованій квартирі, але матимете спокій.

Читайте також: ПОМІНЯЛИСЯ… ПoКІЙНИЦЯМИ

You cannot copy content of this page