Двадцять років тому, в ніч на 28 червня 1996 року, Верховна Рада України ухвалила Конституцію країни. Інтернету не було, тож здивованим громадянам повідомили про це вранці.
З того часу Україна святкує 28 червня День Конституції, який просто став початком сезону відпусток. Згадуючи цю подію, не можна оминути той факт, що ухвалення Конституції на нічному засіданні Верховної Ради започаткувало певну політичну традицію. Традицію ухвалення важливих рішень уночі.
Тоді, у ніч ухвалення Основного Закону, все було дуже ефектно. Депутат, один із авторів Конституції Михайло Сирота витирав сльози. Лунав Гімн.
Задавлені безробіттям та втратою заощаджень, громадяни тоді не дуже розуміли, що відбулося. Потім події під куполом українського парламенту назвуть “Конституцією однієї ночі”.
Зараз вже навіть важко згадати, чому з такими труднощами депутати ухвалювали Конституцію, для чого голосування зробили вночі і чим загрожувало неухвалення Основного Закону у той період.
Причина була у жорсткій боротьбі за владу, яка точилась між президентом Леонідом Кучмою та главою парламенту Олександром Морозом.
Перемога соціалістів та комуністів на парламентських виборах 1994 року та Кучми на виборах президентських поставили питання про подальший розподіл владних повноважень. Треба було приймати Конституцію, бо стара радянська, навіть з поправками, не відповідала вимогам часу.
Схожа проблема спіткала тоді всі пострадянські країни. Україні у перші два роки незалежності на тлі економічної кризи та суспільної невизначеності було якось не до впорядкування правового поля.
Однак після виборів 1994 року політичні конфігурації отримали новий вигляд. Відсутність Конституції провокувала і президента, і главу парламенту на різкі кроки у боротьбі за посилення власних повноважень.
В 1995 році Кучма і Мороз підписали офіційну угоду про розподіл повноважень (“мала Конституція”), однак президент все одно був незадоволений цією ситуацією. Перша половина 1996 року пройшла у політичних торгах. Час йшов, а вирішення владної кризи не було.
Ситуація загострилась 26 червня 1996 року, коли Рада нацбезпеки і Рада регіонів при президентові виступили з засудженням будь-яких зволікань із прийняттям Конституції. Того ж дня Кучма видав указ про проведення 25 вересня референдуму щодо прийняття нового Основного Закону. На референдум Кучма планував винести варіант в редакції робочої групи від 11 березня. За цим проектом в країні встановлювалась президентська республіка.
Мороз відчув, що може повністю програти, і форсував події. Адже, маючи в руках потужний адмінресурс, Кучма міг легко виграти будь-який референдум і потім представити це як кредит довіри на подальше зміцнення влади.
Тому Верховна Рада 27 червня ухвалила постанову «Про процедуру продовження розгляду проекту Конституції».
Тоді було вирішено вести роботу в режимі одного засідання до прийняття Конституції. 28 червня о 9:18 після 24 годин роботи Верховна Рада ввела в дію Конституцію. Після ухвалення Основного Закону Кучма скасував свій указ про проведення референдуму.
Мабуть, що Кучма все ж таки переміг у своєму протистоянні з головою парламенту. Компроміс був тоді потрібен Морозу, однак після ухвалення Основного Закону влада все більше концентрувалася в руках глави держави.
Читайте також: НЕЗАКОННЕ БУДІВНИЦТВО РУЙНУЄ ОДИН З НАЙБІЛЬШИХ ХРАМІВ КИЄВА
Нічне прийняття Конституції спочатку вважалось політичним успіхом, бо показувало, як представники української еліти вміють домовлятись.
Однак досвід вітчизняного парламентаризму за останні двадцять років показує, що такі домовленості не дуже потрібні, бо важливі рішення ухвалюються похапцем. Формальності витісняють зміст, і це чомусь усіх влаштовує.
