Дозвілля
Коли подруга – ворог

Багато жінок, лише прочитавши назву історії, гірко зітхнуть. І не одна з них пригадає свою подругу, без якої у свій час не уявляла свого життя.

Аякже, а кому, як не подрузі, можна було довірити свої перші дівочі (і не лише) таємниці, повідати про перше несміливе дівоче кохання?! І пригадалася мені давня-давня історія, яку мені повідала сестра героїні цієї розповіді.

Люся і Валя дружили з дитинства. Жили вони по сусідству, тож їхні матері по черзі перед роботою водили їх у дитсадок, а ввечері – забирали. Дівчатка дуже любили одна одну, були нерозлийвода. Іграшками ділилися, які часто кочували з одного будинку в інший. Навіть костюмчики і сукні подружкам купували однакові: їм так хотілося.

Реклама

Коли дівчатка пішли до школи, то, звичайно, батьки віддали їх в один клас. Люся зразу ж стала улюбленицею учительки: старанна, слухняна, уважна на уроках, в її щоденнику майоріли лише п’ятірки. А Валя постійно порушувала поведінку, займалася на уроці зайвими справами, тож і навчалася посередньо. Хоча дружбу дитячу вони не зраджували.

І ось уже школа позаду, а попереду – доросле життя. Це були роки соціалізму. Люся ледве поступила до інституту: був великий прохідний бал. А Валина мати змогла взяти направлення на навчання і та, здавши екзамени на трійки, була впевнена, що вона вже студентка. Так воно і сталося. Хоча подруги навчалися в різних навчальних закладах, батьки поселили їх на квартиру разом до старенької самотньої бабусі. Дівчата по черзі готували обід, допомагали старенькій в домашніх справах. Жили подруги між собою, як говорять у народі, душа в душу.

На першому курсі Люся старанно вчила домашні завдання, часто засиджуючись в інститутській бібліотеці допізна. Отримувала дівчина підвищену стипендію. А Валя не переймалася домашніми завданнями: навчалася неохоче. Її тато займав хорошу посаду в райкомі партії, сім’я жила небідно, тож на прожиття їй і без стипендії коштів вистачало.

Якось ввечері, коли Люся з бабусею вечеряли, до квартири зайшов гарний молодик. Бабуся щиро зраділа гостеві: дуже давно бачила онука (по лінії сестри), який щойно прийшов із армії. Розмовляючи з бабусею на різні теми, Олег краєм ока весь час спостерігав за дівчиною, яка йому відразу припала до душі. Він запропонував їй прогулятися нічним містом, і вона з радістю пристала на цю пропозицію. У них, як не дивно, знайшлися теми для розмови, тож час пролетів так швидко, що й не встигли наговоритися. Додому Люся повернулася далеко за північ. Валя не спала, чекала на подругу, але тій не хотілося ділитися враженнями від вечора, проведеного з хлопцем. Валя все-таки витягла з подруги всі подробиці. Дівчата довго не могли заснути: Люся від щастя, Валя – від заздрощів.

Тепер щовечора Люся поспішала на побачення. Вона не помічала недоброго блиску в очах подруги. Бо, бачте, Валя не пропускала жодного танцювального вечора в Будинку культури, але ні один хлопець ще не запропонував їй своєї дружби.

Пройшло півроку. Олег влаштувався працювати на шахту, і тепер закохані стали зустрічатися рідше, ніж їм цього хотілося. Але це не заважало їм будувати плани на майбутнє. Дівчина обіцяла коханому підготувати його до вступу в інститут на заочну форму навчання. Олег познайомив кохану зі своїми батьками, яким вона дуже сподобалася. Люся була безмежно щаслива. Коли закохані подали заяву до РАЦСу, батьки влаштували святкову вечірку, на яку була запрошена і Валя. Подруга бажала молодим щастя, але сама почувалася погано.
Люся, гостюючи в батьків коханого, інколи залишалася в них на всю ніч, що дуже не подобалося дівчині. Вона вже виношувала план, як завадити щастю подруги.

Валя влаштувала вечірку на свій День народження, де були гостями і подруга зі своїм нареченим. На перший танець Валя запросила Олега. Люсі не сподобалося, як вона тулилася до її коханого всім тiлом, щось змовницьки шепотіла йому на вухо. А невдовзі вони і зовсім зникли з поля зору Люсі.

Зраду нареченого дівчина відчула відразу ж. А він і не віднікувався, лише повторював, як заведений: “Вона сама до мене чіплялася…” Але жодним поглядом і жодним словом вона не дорікнула подрузі. Домовившись про побачення, Люся чекала в квартирі на коханого, щоб повідомити йому про свою вагiтнiсть. У кімнаті була і Валя, яка з нетерпінням подивлялася на годинник. Невдовзі вона в домашньому халаті вийшла з квартири. Щось недобре тьохнуло в серці Люсі. Вона теж вийшла на сходову клітку і побачила, як поверхом нижче цiлувaлися Олег і Валя, та так палко, як він ніколи не цiлувaв її. Грюкнувши дверима, дівчина забігла до кімнати. Всілякі думки снували в її голові. Перше, що їй хотілося зробити, це стрибнути з балкону. Вона навіть вийшла на балкон, але зупинилася, подумавши, що стрибнувши з четвертого поверху, може залишитися живою або тільки cкaлiчитиcя.

Не дочекавшись на подругу, вона лягла спати. Та сон не йшов. Лежала з розплющеними очима і не знала, що їй робити. Нарешті вихід із ситуації знайшовся: під ранок, коли подруга міцно спала, вона зібрала свої речі і, розрахувавшись із бабусею за квартиру, переїхала жити в гуртожиток. Ні на мить не забувала про майбутню дитину, вирішивши не повідомляти цю новину Олегу. Все життя вона потім картала себе, що зважилася позбутися маляти, але вже нічого не можна було вдіяти.

По закінченні інституту Люся вийшла заміж за дуже хорошого чоловіка, якого виховувала тітка. Про долю батька він ніколи і не знав, а мати пoмeрлa, коли йому було три роки. Він здобув освіту, працював майстром у ливарному цеху. Людмила Петрівна, як тепер називали Люсю, працювала в райвиконкомі. У молодого подружжя, на перший погляд, було все: квартира, румунська стінка, здоров’я, щастя, але не було дітей. Не розповідала жінка ні новим знайомим, ні чоловікові про свій дівочий гріх. А дитина приходила в її сни, обіймала, просилася на руки. Жінка навіть відчувала її дотик. Як вона зраділа, коли під час чергового медичного огляду чоловікові сказали, що він бузплшдний: далася взнаки колись пережита тяжка xвoрoба. Сама доля допомогла їй.

Загрузка...

В дитячому будинку, куди вони прийшли разом із чоловіком, їй в око кинувся хлопчик, який був дуже схожим на Олега. Вона і нарекла його цим іменем. Чоловік почувався дуже щасливим, адже нарешті його дружина посміхалася, співала колискові синові.

Про Валентину Люся старалася не згадувати. Вона зруйнувала їй життя. І хоча і чоловік в неї був дуже добрим, і син підростав, Люся не забувала Олега, подумки вибачалася перед чоловіком, що не може його покохати.

З Валентиною зустрілася в місті, куди її направили на курси підвищення кваліфікації. Хотіла обійти її стороною, але та стала на шляху. Заговорили одна до одної, ніби й не було між ними довгої розлуки. Валентина таки одружила на собі Олега. Але щастя вони не зазнали. Він зрозумів, що кохав лише Люсю, але в душі знав, що нема йому прощення. Не проживши й року з Валею, він завербувався на північ на заробітки. Скоро дружині надійшло повідомлення про його трaгiчнy cмeрть: його yбилo струмом під час виконання робіт на стовпі. Валентина робила декілька спроб вийти заміж, але всі невдалі. А це переїхала до міста шукати щастя.
Валентина розпитувала колишню подругу про її життя, але та боялася й словом прохопитися про чоловіка, про сина, щоб вона не зурочила її щастя. Вона мовчки пішла від колишньої подруги. Йшла, ковтаючи сльози, і їй так хотілося притулитися до свого сина, який став сенсом її життя. І зрозуміла жінка, що вона вже давно кохає свого чоловіка, з яким проживає в мирі і злагоді.

Прокрутившись усю ніч на скрипучому ліжку в гуртожитку, вона гортала сторінки свого життя і тихо плакала в подушку. Більше ніколи в житті вона не допустить близько до себе жодну особу жіночої cтaтi. Вона впевнилася: подруга – це перший ворог. І їй захотілося застерегти кожну жінку: тримайте особисті таємниці подалі від подруг! Вже засинаючи, Люся подумала, що на ранок вона, накупивши подарунків своїм чоловікам, поїде додому. Вона знала, що вдома жадана і кохана.

Олена Ворона, м. Бобринець

Читайте також:Сповідь майже американки: українка розповіла про життя в імміграції

Джерело.

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post

facebook