Політика

Іван Бубенчик заперечує правдивість інтерв’ю щодо вбивства «беркутівців» (відео)

Кореспондент «Щоденного Львова» вирішив перевірити правдивість розповіді Івана Бубенчика, оприлюднену Іваном Сіяком (на світлині внизу) на сайті «Bird In Flight», про те, що два роки тому на Майдані в Києві Бубенчик вбив пострілами з автомата двох командирів міліціонерів-«беркутівців» у потилицю.

У телефонній розмові з кореспондентом Іван Бубенчик сказав, що вчора у Києві справді мав зустріч з незнайомим досі чоловіком, який назвався Іваном Сіяком (документів він не показував), і дав йому інтерв’ю-спогад.

Однак про два вбивства Іван Бубенчик не розповідав і тепер сам розшукує Івана Сіяка, щоб той спростував поширену ним неправдиву інформацію на сайті Bird In Flight. Іван Бубенчик пообіцяв дати номер телефону Івана Сіяка, що його сподівається одержати від людини, котра їх познайомила у столиці.

Після отримання телефона Сіяка “Щоденний Львів” візьме коментар і в автора публікації на сайті Bird In Flight. Хоча, можливо, особливо розшукувати Івана Сіяка не треба. Ось його сторінка на ФБ.

Тут Іван Сіяк написав, зокрема, таке: “…осознает ли Иван риск, связанный с признанием? вполне, я переспросил много раз. Бубенчик никогда не прятался, и еще в 2014 году рассказывал все это на камеру. www.youtube.com/watch?v=cZz_VOa9REA”.

Кореспондент “ЩЛ” переглянув це відео – у ньому жодного слова про вбивства. А поширене воно на каналі в You Tube, що називається російською мовою “Иван Бубенчик”. Одне відео на увесь канал. Однак є ще інший канал на You Tube з назвою “Іван Бубенчик”. Тут цього відео, яке додано зараз на “ЩЛ”, немає.

Нижче наведемо інтерв’ю Івана Сіяка взяте з сайту BIRD IN FLIGHT

Першими убитими 20 лютого 2014 року, в день розстрілу протестувальників на Інститутській, були не активісти Майдану, а бійці «Беркута».

У них стріляв львів’янин Іван Бубенчик. Іван Сіяк зустрівся з ним і вислухав, як це було.

У сучасній історії України немає дати важливіше, ніж 20 лютого 2014 року. Тоді на вулицях Києва було вбито 48 активістів Майдану і 4 міліціонери. Незабаром президент Янукович втік з країни і почалася операція по анексії Криму, потім війна в Донбасі. Якщо брати ширше, цей день визначив втрату країною 7% території і багатьох тисяч життів.

Рано-вранці 20 лютого жодну з цих подій передбачити було неможливо. Після важких дводенних боїв, в яких загинули 31 демонстрант і 8 силовиків, міліція значно скоротила територію протесту і тепер займала позиції на самому Майдані. На площі залишалися тільки кілька сотень змучених активістів. Не було сумнівів, що наступний штурм стане кінцем повстання і в майбутніх підручниках воно буде названо «масовими заворушеннями».

Під час кривавих подій на Майдані 20-го лютого 2014 року чіткі тактичні дії Бубенчика змусили тікати силовиків та відвернули загибель Революції Гідності. Він за допомогою зброї, яку принесла інша особа, посіяв паніку серед силовиків, створюючи ефект, ніби у повстанців є багато тактичної зброї. Цим подіям присвячено фільм української студії громадянського кіно BABYLON’13 під назвою «Бранці». 25 лютого документальна стрічка виходить в національний прокат. Напередодні прем’єри Іван Сіяк зустрівся з Бубенчиком на Майдані, щоб згадати, як все було насправді.

– У мене є мета створити дитячу школу рибної ловлі. До Майдану я цим і займався. Коли у Львові студенти протестували проти Януковича, я прийшов їх підтримати. Всі говорили, що треба їхати в Київ, і я поїхав. По датах складно сказати, але це був перший день. З першого дня я на Майдані.

Спочатку ми стояли біля стели [монумент незалежності України], охороняли студентів. Потім вже з’явилося таке поняття як «сотні», і я вступив в Дев’яту. Жили на вулиці Гончара в будівлі «Народного руху», а щоночі, о пів на дванадцяту, приходили охороняти метро під Майданом. Всі виходи були під нашим контролем, тому що спецслужби могли вийти з них, щоб зробити якусь диверсію або просто розігнати нас.

Пам’ятаю, на Грушевського стояли Внутрішні війська, вони не пускали нас наверх [в урядовий квартал]. Ми прийшли до них з листом, що ми громадяни України і має право пересуватися вільно по своїй землі. Сказали, що якщо вони до завтрашнього дня це наше право не відновлять, ми підемо на штурм. Так і сталося. На наступний день вже були камені, коктейлі Молотова.

–  До 20 лютого спецслужби Януковича зробили все, щоб ліквідувати Майдан. Спалили Будинок профспілок, а він для нас був дуже важливий. Там ми жили, спали, ходили в туалет, їли, отримували медичну допомогу.

Коли вони це зробили, на наступний ранок Бог нам дав можливість потрапити в Консерваторію. Хлопчину-цигана підсадили до вікна. Він зсередини відкрив двері. Там змогли поспати. Хто годину, хто півгодини, хто скільки зміг під час тих страшних штурмів, які вони нам влаштовували. У всіх був розпач, але не у мене. Я чітко вірю в силу Бога і в справедливість.

У Консерваторії були хлопці з мисливськими рушницями. Стріляли дробом по спецпідрозділам приблизно в сімдесяти метрах від нас. Але я їх відігнав від вікон, оскільки у відповідь міліція стала кидати коктейлі Молотова, щоб спалити єдиний наш притулок. Дріб їх тільки дратувала.

У той час я молився, щоб на Майдані з’явилися сорок автоматів. Минуло небагато часу, і я зрозумів, що багато чого прошу. Став просити двадцять автоматів. І вже під ранок 20 лютого приїхав хлопець, приніс автомат Калашникова в сумці з-під тенісної ракетки і сімдесят п’ять патронів. Багато хто хоче почути, що автомат був відібраний у тітушок під час зіткнень 18 лютого. Тоді вони отримали зброю, щоб вбивати нас. Але було не так.

– Стріляв я з самого далекого від Майдану вікна за колонами, на третьому поверсі. Звідти чітко було видно міліціонери зі щитами біля стели. Там за мішками з піском стояли чоловік двісті, більше не вміщалися. Звідти висувалися штурмові групи з помповими рушницями. Стріляли по барикадах в упор, нахабно.

Я вибирав тих, хто командував. Чути не міг, але бачив жестикуляцію. Відстань невелика, тому на двох командирів потрібні були тільки два постріли. Стріляти навчився під час служби в Радянській армії. Пройшов навчання в школі військової розвідки. Готувалися проводити операції в Афганістані і в інших гарячих точках.

Кажуть, що я вбив їх в потилицю, і це правда. Так вийшло, що вони стояли до мене спиною. У мене не було можливості чекати, поки вони розвернуться. Так Бог повернув, так було зроблено. Решту мені не потрібно було вбивати, тільки поранити в ноги.

Я вийшов з Консерваторії і став рухатися уздовж барикад. Стріляв, створюючи видимість, ніби у нас двадцять-сорок автоматів. Просив хлопців, щоб вони мені робили невелику щілину в щитах. Комусь, може бути, це неприємно буде почути … У них сльози текли від радості. Вони розуміли, що без зброї ми не вистоїмо.

– Дійшов до Будинку профспілок, і там патрони скінчилися. Але «сарафанне радіо» вже спрацювало, і міліція побігла [від нас]. Кидали все. Один через одного повзли, як щури. Не всі їх підрозділи встигали втекти від майданівців.

Хлопці переходили через барикаду і пробували наздоганяти. Збирали групи по десять-двадцять полонених і вели за Майдан, в сторону Київської міськадміністрації.

Але найактивніші наші герої намагалися переслідувати далі по Інститутській, і наказ стріляти по мітингувальникам прийшов швидко. Це був важкий момент, оскільки я розумів, що міг зупинити розстріл хлопців. Різні люди на Майдані – не говоритиму хто, але люди зі статусами – обіцяли мені, що патрони будуть. Я вірив, бігав з місця на місце … Найважчі хвилини в моєму житті, повна безпорадність. Кажуть, на Майдані було багато зброї. Але це не правда. Інакше ніхто б не дав розстрілювати наших хлопців. З моєї сотні на Інститутській загинули Ігор Сердюк і Богдан Вайда.

– Я захисник своєї Батьківщини, свого народу. Коли у мене закінчилися патрони – це як у хірурга забрали скальпель. Хворий потребує термінової допомоги, а хірург без скальпеля … І людина вмирає на очах лікаря.

У зоні АТО зустрічав «беркутівців», які воюють за Україну. Але я намагаюся спілкуватися тільки з такими ж людьми, як я, або краще. Були певні моменти, конфліктні … Якщо вони воюють свідомо, не заради кірочок і пільг, то війна може стати для них очищенням. Але бажання спілкуватися немає ніякого.

На Майдані ми зробили крок у правильному напрямку і отримали урок, який дозволить нам рухатися вперед. Але сьогодні моя держава залишається не правовою, і всі силові органи я теж вважаю не правовими. Тому у мене відсутнє бажання спілкуватися з ними. У них зі мною? Думаю, після прем’єри фільму з’явиться. Мої жертви – це злочинці, вороги. Я повинен говорити, щоб інші люди знали, що робити з ворогами.

Джерело.

Загрузка...

Related Post