Дозвілля
Чи можуть пoмeрлi спілкуватися з живими?

Дехто вірить у те, що пoмeрлi можуть впливати на наше життя і навіть з’являються нам, наприклад, уві сні. Та чи варто в таке вірити? Чи можуть пoмeрлi в якийсь спосіб впливати на життя живих?

Чимало людей вважають відомі магічні обряди та окyльтні практики важливою, та навіть необхідною частиною власного релігійного життя. Мовляв, хтось вірить у Христа, а хтось із дитячою простотою та наївністю при цьому може ще й вірити у ангелів чи злих духів, яких треба умилостивляти певними пожертвами чи особливими ритуалами. Так, на всякий випадок. Неймовірна кількість книг і фільмів у наш час, наче навмисне, створені для того, щоб стати першими учителями богослів’я та духовності.

Насправді, жодної цінності в інформації про Бога, яку ви отримаєте поза самою Церквою немає та бути не може. Якщо ви не чули про якусь річ з уст священика, чи не прочитали у книжці, яка видана з благословення офіційної церковної влади, ви не не мусити її одразу з приймати. І вже точно, не маєте її дотримуватися чи вірити всьому, що почули від інших людей, часто малоцерковних, або зовсім невіруючих.

Реклама

Мета диявола в наш час – відволікати людину від повноцінного життя з Богом. Різними способами він намагається розмити кордони між правдою та брехнею про Бога, чим несе неймовірну шкоду людям, слабким або ненавченим у вірі. Окрім питань буденних, майже земних, пов’язаних із побутом, існує ціла низка питань, які постійно будуть викликати цікавість і захоплення в людей. Це, зокрема,питання можливості спілкування з пoмeрлими та всього того, що стосується природи нашого снобачення.

Як багато древніх і нових марновірств, пов’язаних із феноменом cмeртi старанно розповсюджуються та передаються з покоління в покоління, наче якийсь цінний скарб чи спадок. А що ж насправді про це каже Церква? У чому полягає віра Церкви в потойбічне життя?

Православні християни вірять у те, що після гріхопадіння наших батьків Адама та Єви, cмeрть стала хоча й протиприроднім, але цілком звичним і невідворотнім досвідом для кожної без винятку людини. Кожна людина народившись одного разу, більше ніколи не перестає існувати у Вічності, однак – мусить пережити тимчасову розлуку зі своїм тілом. Момент розлучення душі від тіла і називається cмeртю. Тіло, за християнською традицією, урочисто хоронять, а душа людська прямує до Бога, де її очікує тимчасовий, «приватний» Суд.

Після приватного суду, душа залишається наче паралізованою, позбавленою волі чи сил. Вона вже нічого не може робити, ні змінитися, ні каятися, ні грішити. Тоді єдина можливість покращити своє буття у Вічності – це сподіватися на молитви Церкви. Ось, чому ми молимося за пoмeрлих. Кожна наша молитва – це протягнута рука допомоги тим, хто сам собі допомогти вже не може.

Хоча молитвами Церкви та любов’ю інших людей існує ймовірність змінити попередній вирок, Церква жодним способом і ніколи не говорила, що Вона може врятувати тих людей, які самі нічого для свого спасіння не робили за життя. Бог милостивий, але до тих, хто високо цінує Його милість.

Що роблять душі пoмeрлих після cмeрті та особистого, попереднього Суду Божого? Вони чекають часу, коли страшний і вселенський Суд Божий визначить для них, і для всього людства остаточну долю. Чи мають вони надзвичайні властивості та можливість спілкування зі своїми живими родичами? Із того, надзвичайно обмеженого масиву інформації про потойбіччя, можна сказати таке.

Господь побажав тимчасово приховати від людей детальний опис того, що відбувається у світі метафізики. Зроблено було це не для того, щоб тримати нас у незнанні, а тому, що ця інформація може принести нам шкоду. Яку саме шкоду, і яким чином це може статися – нам невідомо. Відомо лише, що кожного разу Христос розповідаючи про те, що відбувається на порогом вічності робив це не прямо, а притчами та алегоріями. Тим не менше, людям Церкви відкрито достатньо багато для того, щоб знати в якому напрямку рухатися, чого прагнути та що цінувати. Зокрема, нам відомо, що лише за посередництвом Церкви можливий зв’язок між світом фізичним і метафізичним.

Насамперед цей зв’язок найбільше явлено в заупокійних богослужіннях: панахиді, парастасі, а головне – під час Божественної літургії. Час молитви – це унікальний момент єдності живих і пoмeрлих, чи що точніше – живих і живих. У молитві ми молимося перед Богом, виявляючи свою любов до людей, яких тимчасово немає поруч. Ми знаємо, ця молитва має велику силу та багато допомагає їм. Інших, кращих і дієвіших способів спілкування з пoмeрлими просто не існує.

Чи можуть пoмeрлi приходити до живих фізичним чином? Ні, не можуть. Їх тіла лежать похованими в домовині, а душа стоїть перед Богом, незалежно від того, як ця людина жила, чи яким способом пoмeрлa. Іноді, цьому надають особливого значення, але винятків немає, і їх не потрібно шукати.

Деякі люди, особливо ранені cмeртю ближніх на певному етапі проживання горя здатні буквально бачити, говорити та чути своїх покійних. Пояснити це можна в кращому разі тимчасовими психічними розладами, які стали наслідком переживання настільки великого потрясіння. У гіршому разі – людям являються біси та видіння від нечистих сил, які хочуть спокусити чи налякати. Пoмeрлi тіла не можуть нам нічим допомогти, бо лежать у домовині, а душі не можуть помагати, бо самі потребують нашої допомоги та участі.

Загрузка...

Чи можуть пoмeрлi з’являтися вві сні людям, щось просити та вимагати від живих певних дій? Як показує багатовіковий досвід Церкви, вірити лише можна тим снам, які не суперечать християнській, православній вірі. Дуже часто пoмeрлi сняться живим до того часу, поки ті не помоляться за них у храмі, не відправлять панахиди чи не чинитимуть милостиню в честь покійних. Сон – це насамперед продукт роботи нашого мозку, а не можливість передбачити майбутнє та зустрітися з представниками потойбіччя. Диявол спокушає снами людей, пропонуючи їм іншу, паралельну реальність, якої насправді не існує. Він дурить нас, відволікає від головного – від молитви, Бога та Церкви.

І завершуючи нашу розмову, хотілося б із усією категоричністю сказати: пoмeрлi можуть мати влив на живих лише природнім чином: залишаючи нам свої здобутки та досягнення. Багато чудових людей, які зробили вплив на історію, культуру та науку вже, на жаль, пoмeрли. Однак, своєю працею зуміли надовго перевершити свій час. Про таких людей ми пам’ятаємо, вивчаємо їхню творчість, намагаємося дослухатися до їхніх порад та продовжувати їхню працю. Саме так виглядає найбільш очевидний та здоровий вплив пoмeрлиx на живих. Інших способів, особливо тих, що пов’язані з містицизмом і окультними практиками шукати не варто: це може мати непередбачувані наслідки. Відомо, як не раз людям з’являлися біси у вигляді пoмeрлих близьких людей, змушуючи собі служити та поклонятися.

Іноді біль від втрати може бути настільки великим, що людина згодна на все, щоб отримати хоча б тимчасове полегшення чи можливість знову побачити рідну людину. Такі речі часто змушують людей на необережні, неусвідомлені вчинки. Зокрема співпраця з силами тьми. Віруюча людина, яка розуміє марність та тимчасовість cмeртi, сприймає cмeрть, як необхідний етап її розвитку. Cмeрть це не кінець. А якщо так, то надмірні страждання просто даремні та незрозумілі. Якщо нам когось бракує, то ми повинні молитися, і в цій молитві просити Бога полегшення страждань тепер, а в майбутньому знову зустрічі з тими, кого втратили.

В особливо важких випадках не можу не порекомендувати звернення до фахівців – психологів, психотерапевтів і священиків. Вони зроблять усе, щоб біль від втрати минула швидше, і надалі завдавала менше страждань. Страждання – це неминучий супутник нашого духовного зростання. Їх не потрібно спеціально шукати, але коли вже Господь їх нам посилає, то варто тверезо, з християнською гідністю та смиренням їх сприйняти та прожити. А cмeрті боятися не варто. Варто боятися зустріти cмeрть не маючи добрих діл, віри, надії та любові. Без них ні собі, ні нашим пoмeрлим ми допомогти не зможемо, як би не хотіли.

Прот. Євген Заплетнюк

Читайте також: Ось в чому головна таємниця молитви “Отче наш”- сила послання

Джерело.

Реклама

Реклама

Реклама

Related Post

facebook