Події
Чому я поїхала з Криму

Католичка з Севастополя, яка з сім’єю переїхала до Кам’янця-Подільського, розповідає про свою втечу з Криму.

Як усе починалося

Звичайно, я читала Фейсбук і знала, що відбувається, і що захоплення військових частин нічим добрим не закінчиться. Хоча напевно вирішальним було не це. Вже тоді, 4 березня, у людях починала закипати ненависть. Організовувалися «загони самооборони». Хоча від кого вони збиралися оборонятися — було незрозуміло. У них зібрався кримінал, а криміналу в Севастополі достатньо… Зблизька я цей розлючений натовп бачила, коли у майданівців зірвався автопробіг до місцевих управителів. Вийшов опозиційний депутат міськради Василь Зеленчук, який щойно повернувся з Києва, і спробував щось хороше сказати присутнім про Майдан.

Його крик у мегафон одразу ж заглушили рев і улюлюкання «народних мас», зібраних спеціально для протистояння місцевим осередком компартії. Глава комуністів стояв збоку і прихильно спостерігав за цим «розгулом патріотизму», густо перемежованим нецензурною лайкою. У мене був подвійний жовто-блакитний шарф. Якась жінка схопила за нього і потягнула, сподіваючись, що витягне прапор. Але коли побачила, що це шалик, розчаровано відпустила. «Що ви тут стоїте, хочете, щоб ми вас спалили, так само як наш Беркут палять на Майдані?!» — кричали до нас на бігу свіжоспечені «вершителі долі». Усвідомлення власної значущості надавало їм сміливості. Але вони гналися саме за Зеленчуком, тому милостиво нас не чіпали.

Читайте також:ПІД ДЕРЕВОМ, НА ЛІЖКУ, В ТУАЛЕТІ: УКРАЇНКА САМОТУЖКИ НАРОДИЛА 9 ДІТЕЙ

Страх

Після того, як «загони самооборони» зібралися захищати місто, запахло зачистками… Оборонятися їм не було від кого. На місцевий Майдан нас і в найкращий час виходило небагато, а на останніх мітингах було чоловік по 15, більшість яких — жінки з дітьми. Але ж загонам потрібні були якісь мішені. Проте не російські байкери з черепами і не місцеві гопники лякали найбільше. Найстрашнішою була людська ненависть, яка починала з’являтися в звичайних, раніше ніби нормальних людях. Це вже був не той азарт «хто за кого», як у 2004-му, а важка каламутна ненависть, яка робила людей сліпоглухонімими… Над містом нависла безвихідь. Бували дні, коли звідкись зсередини піднімався тваринний страх… У ці дні з вулиць зникали навіть торгові намети, які стояли на вулиці і в найжорстокіші морози.

Мене рятувала тільки молитва на вервиці. Я приходила до себе, лише помолившись хоч би одну частину святого Розарію.

” Найстрашнішою була людська ненависть, яка починала з’являтися в звичайних, раніше ніби нормальних людях

Загалом, коли вирішила виїхати, стало спокійно на душі. Я зібрала дітей, взяла спальники, скрипки і закордонний паспорт. Хотілося думати, що ми їдемо на кілька тижнів. Щойно сіли у поїзд, стало легше дихати. У Києві взагалі страх повністю відступив.

У Києві

Перший тиждень я просто відходила, наче ярмо з шиї зняли… Через кілька тижнів покликала до Києва чоловіка. Було відчуття, що можемо опинитися по різні боки фронту. Це вже було 18 березня, після «референдуму». Спершу ми жили в однокімнатній квартирі у дочки з чоловіком. Потім попросили волонтерів, щоб оселитися десь за містом, може, на дачі, але щоб усім разом. Нас усією сім’єю взяла до себе в квартиру жінка з дитиною. Ми жили майже біля Майдану. Поки чоловік шукав підробіток, я вранці бігала на богослужіння до храму св. Олександра, а вдень виходила з дітьми у місто. Нам справді потрібно було місяць просто приходити до себе. Я виходила на Майдан допомагати роздавати розарії. Це так надихало! Тому що навіть невіруючі їх брали для молитви, розуміючи, що зараз Україну може врятувати тільки Бог. Неймовірно також було брати участь у загальній молитві під час Віча.

” Навіть католицькі парафії в Севастополі та Ялті рясніли «колорадськими» стрічками

Ми вирвалися з чорної ями

Коли мені дзвонила рідня з Севастополя і намагалася довести, що Севастополь знайшов «благодать повернення Батьківщини» і ми просто зобов’язані туди повернутися, я сказала, що, можливо, повернуся, коли там на площах люди почнуть молитися. Порівняно з Києвом на той момент Севастополь виглядав чорної ямою, з якої ми нарешті змогли вирватися… Було дуже сумно, що навіть католицькі парафії в Севастополі та Ялті рясніли «колорадськими» стрічками. Хоча на референдумі були далеко не всі: всього 30% населення Криму. Але згодом, коли почало щосили транслюватися російське ТБ, багато хто ментально прийняв «російський проект».

Насправді, коли тут починають жаліти кримчан, я намагаюся донести думку, що якби Крим в’їхав у наступний етап української історії «на хвості» Майдану, то українці так і залишились би для багатьох із них «фашистами і бандерівцями». Україна на Майдані пережила — і далі переживає — своє чистилище. А Криму потрібне своє. Зараз звідти телефонують друзі. Найчастіше звучить фраза «я в ізоляції», скаржаться, що не мають навіть із ким поговорити. У Криму панує загальна «ейфорія» і відсутність хоч якогось тверезого погляду на реальність. Потихеньку, звичайно ж, приходить прозріння, але поки що знову з претензіями: «Ми ж не знали!»

Місто для нового життя

Якщо говорити про нашу втечу з погляду віри — напевно, виникають нові аспекти цього переживання: як Шляху. Для нашої сім’ї цей шлях багато відкрив. Коли ми опинилися перед вибором: залишатися в Києві, де нам у передмісті запропонували гарне житло і чоловік уже знайшов добре оплачувану роботу, або їхати кудись іще, — ми вибрали друге. У процесі обговорення пролунала фраза «покластися на себе і залишитися тут, чи покластися на Бога і поїхати до Кам’янця-Подільського». Чому до Кам’янця? Чесно кажучи, захотілося туди, де багато віруючих… Ми навіть і не думали про інші переваги міста. Я пам’ятала, як свого часу в 1990-ті нас приймали поляки, як ставилися до нас люди в торішньому паломництві до Бердичева… Напевно, це дуже гріло. А ще, певно, хотілося «сховати» дітей.

Нашу родину ці переїзди і нестабільність згуртували. Був навіть момент, коли всю нашу сім’ю звинуватили у крадіжці, мотивувавши це тим, що ми — «люди у відчайдушній ситуації». Ми це звинувачення пережили з молитвою і довірою до Бога. Просто найбільше вразило це визначення. Насправді ж, відтоді як ми виїхали з Севастополя, весь час відчували себе захищеними. Бог постійно посилав нам людей і допомогу. І зараз мені здається, що відчайдушна ситуація була там, у Севастополі, бо саме там найслабшим був вогник надії.

Загрузка...

А тут ми реально потрапили до «країни див». Неймовірно гарне місто з багатющою історією, привітні й доброзичливі городяни, пронизливий голос дзвонів і процесії через усе місто… Волонтери зустріли нас і поселили в прекрасній квартирі. Перших два місяці, поки ми не визначилися з роботою, нас повністю забезпечували харчуванням. Держава не допомагала нам фінансово, але люди на своїх місцях робили все, що від них залежало, аби нам допомогти.

Діти пішли до школи і зустріли друзів. А ще нещодавно ми побували на «дні народження парафії» — дивовижному фестивалі, який тепер наша кам’янецька парафія Пресвятого Серця Ісуса святкує щороку. Я хочу залишитися в цьому місті назавжди! Я закохалася в це місто! Напевно, ще й тому, що саме тут і зараз наша сім’я так сильно побачила чуда Господні. А головне, що тут не говорять мовою ненависті й агресії, навіть про тих, хто розпалює цю жахливу війну. Триває молитва: молитва про мир, молитва за загиблих, і (виконуючи прохання Богородиці у Фатімі) — молитва за навернення Росії.

Читайте також:ЛІКАРІ НЕ ДАВАЛИ ОСОБЛИВОЇ НАДІЇ. СИЛА ЗАСТУПНИЦТВА СВЯТИХ

Довідка:

Російська анексія Криму розпочалася підсиленням сепаратистських настроїв на півострові наприкінці лютого 2014 року.

Росія ввела на півострів «зелених чоловічків» — військових без розпізнавальних знаків. Починаючи з 1 березня 2014 року російські війська починають масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму.

16 березня 2014 року в Криму провели нелегальний рефрендум, під час якого мешканці нібито проголосували за від’єднання від України і приєднання до Росії.

18 березня 2014 року Росія долучила Крим і Севастополь до свого складу як суб’єкти Російської Федерації.

Світ не визнав анексію Криму.

Джерело.

Реклама

Реклама

Related Post

facebook